13 травня о 5 ранку росіяни атакували Хмельниччину. Ворожі БПЛА влучили в об’єкт критичної інфраструктури. Вибухові хвилі відчули жителі області навіть на відстані 20 кілометрів. Як наслідок — пошкоджено навчальні та медичні заклади, заклади культури та адмінбудівлі, промислові об’єкти та житлові будинки. Поранено 33 мешканців.
Комунальники того дня почали працювати ще до закінчення повітряної тривоги. Укрзалізниця до відбою тривоги обмежила рух потягів через регіон. Громадський транспорт теж пустили в об’їзд місця влучання, яке усього за 14 кілометрів від Хмельницького.
Наша команда у день після обстрілу побувала в кількох місцях руйнувань у Хмельницькому та в селі Малашівці, що розташоване досить близько до місця обстрілу. У цьому матеріалі ми покажемо зсередини пошкоджені навчальні об’єкти та медичний заклад, а також як люди відновлюють свої будинки всього за кілька кілометрів від чорного стовпу диму.
Львівське шосе, Хмельницький
О 14 годині 13 травня ми з колегами прибули до постраждалої новобудови на Львівському шосе, яка ще не повністю заселена. Мар’яна і Леонід уже ремонтували ворота свого пошкодженого гаража.
— Все, все, Льонь, зверху ще трішки стукни, — підказувала жінка, притримуючи лист матеріалу.
— Зараз, — каже чоловік зсередини, і знову чути стукіт молотка.
Кажуть, пощастило, що квартира ціла і перекосило лише одне вікно.
Також гараж ремонтували Андрій із сином.
У цьому будинку вибухова хвиля пошкодила не лише вікна та гаражі, а й фасад будинку.
У сусідньому будинку, що розташований по іншій стороні Львівського шосе, пошкоджень дещо менше. Смітник перед будинком повністю переповнений вибитим склом та будівельними матеріалами.
Залишки скла прибирає пані Марія. Каже, що потрібно допомагати комунальникам, бо у них роботи й так багато.
Жінка розповідає, що зранку в будинок уже приходили працівники комунальних служб та фіксували, скільки пошкоджено вікон, щоб потім їх замінити.
Навчальні заклади
«Діма, нашому класу ***», — вигукує один зі школярів біля пошкодженої школи.
Вибухова хвиля справді сильно пошкодила школу.
Видається, що найбільше постраждала спортивна зала. Учитель історії та польської мови Едуард, який відчинив нам спортзал, іронічно зауважив:
“Пофоткайте, тут прикольненько”.
Крім Едуарда, з нами ще заступниця директора з навчально-виховної роботи, учителька інформатики Світлана та вчитель трудового мистецтва й інформатики Олександр.
Дивлячись на вибиті вікна, Світлана розповідає: “Це поступово все робилося, одного року одні кошти залучили, наступного — інші. А поки воно стоятиме в такому стані, у цьому випадку не знаю, де кошти брати”.
Олександр додає, що приблизно місяць тому тільки закінчили встановлювати в школі нові пластикові вікна.
Підручники всипані розбитим склом, вибиті вікна, порвані жалюзі, розсипана земля з вазонів, побита техніка, а на підлозі, також серед скла, лежить скринька побажань. Саме такий вигляд зокрема тепер має і клас Едуарда.
На території школи зустрічаємо школяра, який також прийшов фотографувати наслідки. Роман показує з вулиці свій клас — жодного вцілілого вікна. Каже, що тепер вони навчатимуться у дистанційному форматі, хоча минулого дня ще сиділи за цілими, не засипаними склом і землею, партами.
Поряд з цією школою — садочок. Дошкільний заклад теж постраждав. Працівниці саме прибирали скло, коли ми прийшли.
Нас запросили всередину, на 2-й поверх, де ще не прибрали скло. Там, у кімнаті з дитячими кольоровими шафками, через залишки скляного вікна все ще було видно стовп чорного диму з місця, яке атакував ворог.
Амбулаторія
У мікрорайоні Гречани по обіді комунальники вже завершували свою роботу — роздавали людям скло та інші необхідні матеріали.
Біля амбулаторії, яка теж постраждала того ранку, ми зустріли завгоспа Юрія. Він якраз заклеював плівкою вікно на першому поверсі медичного закладу. З дозволу керівництва цього закладу нам показали пошкоджені двері в кабінет та палату денного стаціонару, значну тріщину в хірургічному кабінеті, розкидані медичні матеріали та, традиційно, вибиті вікна.
За словами завідувача амбулаторії, пацієнтів у закладі на момент вибухів не було. Уся цінна апаратура вціліла:
— Отже, якість хороша.
Від моменту вибухів до нашого приїзду, працівники закладу вже встигли прибрати частину друзок скла та уламків. Та й затягнули вікна плівкою.
Гречани
З медзакладу ми їдемо до крайніх будівель міста. Кажуть, там є серйозні руйнування цивільних будинків та промислових підприємств.
В одного з багатоквартирних будинків на окраїні обласного центру суттєво пошкоджений дах. Вхідні двері деяких помешкань вирвало вибуховою хвилею та навіть погнуло. Мешканці надворі стоять посеред уламків скла та будматеріалів. Спілкуватися з нами не хочуть.
Один із чоловіків каже:
— Якби ви о 5 ранку приїхали, у підвалі б з нами посиділи.
Фотографувати пошкодження своїх осель дозволяють.
Поряд з цим будинком одразу кілька постраждалих приватних підприємств. В одному — керівництво категорично заборонило фотографувати. В іншому ж — керівник саме був на території після огляду руйнувань та оцінки збитків. Каже, збитки сягають близько мільйона гривень.
Зранку, під час влучання та вибухів, на підприємстві був охоронець. У його невеликому приміщенні вибухова хвиля винесла всі вікна. Коли ми приїхали, його на місці не було. Але був колега, який прийшов його замінити і розповів, що той, на жаль, отримав легкі поранення склом.
Комунальники
Неподалік пошкоджених підприємств комунальники з самого ранку роздають людям скло, плівку та фанеру.
— Це вже обрізки чи уламки скла?
— Обрізки.
— А з котрої ви сьогодні працюєте?
— З 6-ї.
— Це ж ще навіть не було відбою.
— Не було. Коли останній вибух був, то ми вже описували пошкодження, — втомлено відповідає комунальник Анатолій Миколайович. Фотографуватися не хоче.
“Тут видавали плівку поліетиленову, планки дерев’яні — за допомогою цих матеріалів люди закривали пошкодження пластикових вікон. Також тут різали скло, десь близько 200 квадратів скла сьогодні видали людям — тим людям, які мають можливість встановити їх самостійно. Також працювали 3 столи, за якими в людей приймали заявки на виконання робіт і на складання актів пошкодження”, — розповідає заступник Хмельницького міського голови Василь Новачок. Посадовець каже, відзавтра (14 травня — ред.) комунальники працюватимуть по квартирах.
— У Малашівці можна заїхати, пустять? — питає колега у Василя Новачка після завершення коментаря.
— Мої комунальники проїхали. Пробуйте.
— А ви з нами поїдете в Малашівці? — питає колега тепер у таксиста. — Куди скажете, туди поїду.
Малашівці
— Люди виїжджають, ми заїжджаємо, — каже оператор, коли повз нас в іншу сторону проїхало кілька машин.
17 година. Заїжджаючи в село, ми затихли.
— Боже, як же їм близько, — каже колега, коли помічаємо, наскільки збільшується стовп чорного диму.
Коли доїжджаємо до будинку Тетяни, то бачимо з її подвір’я дим найближче. Між будинком та місцем прильоту лише поля. Пошкоджені вікна, стеля, дах. З даху виглядає чоловік, який його лагодить.
“Тут плінтуси попадали, штукатурка посипалась, але вже трохи окультурили, бо в нас мала дитина була в хаті, 3 роки. Діти вже поїхали до свахи. Я сиділа отут (показує на поріг між кімнатами — ред.), а дитина в кімнаті з іншої сторони”, — розповідає Тетяна.
Каже, вони з сім’єю прокинулися ще до першого вибуху — від свисту.
Кума Тетяни також веде нас, щоб показати свій будинок.
Заходимо через погнуті металеві двері гаража, бо вхід в будинок пошкоджений. Одразу вказує на двері ванної, саме там жінка з дітьми ховалися під час вибухів.
Крім кухні та спальні, жителька показує дитячу кімнату. Каже, лише нещодавно доробили. Тієї ночі, на щастя, дитина там не спала.
Дорогою не бачимо жодного вцілілого будинку. Багато хто до цього часу вже встиг усунути наслідки вибухів, затягнувши вікна плівкою чи закривши їх ДСП, а також полатавши дахи шифером.
— Ой, я так не маю часу. Ну, знімайте. Але нам зараз не до того, все лежить в магазині, вікна в себе то позабивали, але потрібно людям хліба дати, — каже нам з дороги жінка, яка працює в магазині одразу біля свого будинку.
З дороги видно, що у них пошкоджений дах. Фотографуємо біля воріт, нас зустрічає чоловік продавчині Володимир. Родина повернулася в Малашівці по обіді й уже встигла заклеїти плівкою вікна — вночі виїжджали звідси з дітьми та внуками. Однак наслідки ще добряче видно на даху господарської будівлі.
Володимир ще хоче багато розповісти подробиць, але ми поспішаємо до інших сусідів. Там у них теж пошкоджені домоволодіння. Усе ремонтують самотужки.
Хочемо проїхати більше вулиць, щоб порівняти, з якої сторони будинки прийняли на себе більший удар. Знаходимо будинок, у якому від скла тільки залишки. Згадуємо, що місцевий житель біля магазину нам про нього розповідав, коли ми уточнювали про найбільші руйнування в населеному пункті. Однак, господарів на місці не було.
Далі бачимо не менш невтішну картину. Двоє чоловіків ремонтують практично знесену покрівлю за кілька кілометрів від місця влучання. Через те, що будинок не має надійного даху, вибиті вікна вже не так впадають в очі.
— Славік, до тебе прийшли, — гукає чоловік, який, імовірно, прийшов допомогти господарю будинку Славіку. Чоловік вилізає через пошкоджений дах, дозволяє знімати. Але далі від роботи вони не відриваються. Ми фотографуємо їх, дах, вікна, мотоблок з повним причепом битого скла, зруйновану стіну альтанки — контролює нас тільки маленький кучерявий песик, який постійно гавкає, адже знає свою роботу охоронця оселі.
Сонце сідає. Попереду ще одна тривожна ніч. Жителі понад восьми сотень будинків її проведуть часто без вікон, іноді бездахів, а хтось навіть з руйнуваннями своїх осель.
***
Повертаючись у Хмельницький, ми вже не звертаємо увагу на великий чорний стовп диму.
— Де вас читати? — тиша.
— Де вас читати? — повторює ще раз таксист.
— Ой, вибачте. Це вже все, ми навіть одне з одним вже не говоримо, — втомлено відповідає оператор, що сидить поруч із водієм. Ми ж позаду вже не реагуємо і на його слова. Ніч, ранок з актами та спостереження масштабів горя, яке приніс ворог на Хмельниччину, нас просто виснажили.
****
15 травня на брифінгу, присвяченому терористичній атаці на Хмельниччину Хмельницький міський голова Олександр Симчишин повідомив, що наразі видано весь запас матеріалів, що був у резерві міської громади. І попри те, що минулого року його збільшили в кілька разів, цього все одно не вистачило на ту кількість пошкоджень, які спричинили вибухи цього разу.
“Кількість пошкоджених об’єктів вимірюється в тисячах”, — зауважив міський голова.
Також очільник Чорноострівської селищної територіальної громади, до якої входить зокрема й Грузевиця, повідомив, що з Києва виїхала допомога ООН у вигляді 5 тисяч листів шиферу.
А ми чекаємо, поки можна буде заїхати у село, яке розташоване найближче до епіцентру вибухів. Від знайомих ми вже багато чули про зруйновані будинки та те, як люди виїжджали трохи далі від місця прильоту. Однак, це потрібно побачити на власні очі, щоб відзняти чергові воєнні злочини росіян. За словами очільника територіальної громади там немає жодної не пошкодженої будівлі, а їх кількість – біля шести сотень.
Підготувала Альбіна Карман
Читайте також
«Тут зовсім інше життя». Як живе прифронтовий Херсон?
Пологи під час війни: тенденції на Хмельниччині
