Хмельницький туалетний: як виглядають громадські вбиральні міста

Туалет – індикатор змін, а не лише місце для справляння потреб. Його наявність та якість облаштування – це не просто повага до базових потреб людини. А й запорука того, що скрізь буде охайно та чисто. Бо ж не доведеться, якщо закортить, ходити під кущі або у закуток під’їзду сусіднього будинку. І, щоб там не казали, ця тема вартує відвертого обговорення, а не цнотливого замочування.

Якщо у селах далеко не завжди відходять від концепції “вигрібна яма”, то у Хмельницькому ситуація з туалетами повільно, але впевнено поліпшується. Там і сям старі громадські вбиральні ремонтують, а за бюджетні кошти споруджуються  нові локації. Наразі в місті 8 туалетів загального користування. По одному у сквері ім. Т Шевченка та у парку ім. І. Франка. Два – у дендропарку “Поділля”. Три – у парку ім. М. Чекмана. Ще одна модульна кабіна – поблизу дитячого світу. Всі вбиральні, крім двох у дендропарку, розташовані у середмісті.  

До речі, відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров’я України від 17 березня 2011 року “Про затвердження Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць”,  у населених пунктах,  на території курортів,  у  місцях масового   скупчення   і  відвідування  громадян  (парки,  сквери, торгово-розважальні   комплекси   тощо)   повинні   влаштовуватись громадські вбиральні відповідно до вимог санітарного законодавства з  розрахунку  1   санітарно-технічний   прилад   на   500   осіб. Тож наявних вбиралень вочевидь недостатньо. 

Окрім того, в обласному центрі два безоплатних туалети зі всіма вигодами, побудовані за бюджетні кошти, рішенням міськвиконкому перетворили на платні – по 5 гривень. Містяни таку ініціативу сприйняли дуже по-різному. Одні схвалили, адже вважають, що тільки так можливо підтримувати ці локації у нормальному стані. Інші – проти, оскільки, на їхню думку, люди мають право на безоплатний доступ у такі місця. Тема виявилася настільки животрепетною, що гріх не написати про це більше інформації.

Сквер імені Тараса Шевченка

Вбиральня, що діяла тут до вересня 2019 року, викликала радше відразу. У зведеній ще за радянських часів підземній споруді були круті сходи, тьмяне світло, сморід. У 2016 році приміщення забрали з оренди, а вхід зробили безоплатним – міська рада вирішила не брати гроші за візит у таке непривабливе місце. Восени 2019 року локація перестала  працювати –  тут почали спорудження нової. Замість “бункера” звели сучасне приміщення. Роботи вартували міському бюджету 2,6 мільйона гривень.

У будівлі є окремі жіноче та чоловіче відділення. В обох – по п’ять кабінок і ще по одній для маломобільних відвідувачів. У відділеннях по 5 умивальників на гранітних плитах із сенсорними змішувачами.  Приміщення обладнане витяжками. Також  туалет має  кімнату матері і дитини.

Туалет запрацював у жовтні 2020 року і одразу ж у міській раді заговорили про ймовірність платного входу. Вільно сюди можна було заходити до кінця літа 2021 року. За цей час тут деякі відвідувачі встигли попсувати гачки на дверях кабінок, відірвати мильниці з рідким милом і навіть викрасти сушарку.

За січень-серпень 2021 року на утримання цієї вбиральні витратили 145,1 тисяч гривень. 95,4 тисяч з них (66%) – це зарплата персоналу. Решта коштів пішли на сплату комунальних послуг  (43,9 тисяч)  та закупівлю миючих й дезінфікуючих засобів та інвентарю (5,7 тисяч). До травня 2021 року туалет фінансувався за кошти комунального підприємства “Спецкомунтранс”, на балансі якого перебувала споруда. Згодом споруду передали комунальному підприємству по зеленому будівництву і благоустрою. Воно і стало утримувати вбиральню за свої кошти. А от витрати на водопостачання, стоки та електроенергію так і залишилися за “Спецкомунтрансом”. Щоправда, у відповіді на запит Департамент інфраструктури не зазначив суму, яка передбачалася на ці потреби.

27 серпня 2021 року за ініціативою міської влади туалет таки став платним після прийняття рішення виконавчим комітетом.

До слова, відвідувачів тут завжди багато. А 1-го вересня цього року для деяких дітей платний вхід став неприємним сюрпризом.  

На вході тут можна взяти кольоровий туалетний папір. Накладок на унітаз нема. Працівниця, яка збирає гроші на вході, повідомляє: раніше в туалеті було ще більше відвідувачів, тепер потік трохи зменшився. Особливо за рахунок тих, хто замість декількох разів тепер приходить сюди лише раз на добу.

За перші тижні введення плати в туалеті  тут заробили на відвідувачах 8,5 тисяч гривень. Це означає, що вбиральню відвідало близько 1 700 осіб.

В літні місяці туалет працював з 9 до 22 години. Від вересня закривається на дві години раніше.

“Ну,  нехай буде платний. Але я розраховувала, що і ввечері теж працюватиме. Зайшла одразу після 20-ої години, а там закрито. Тому мусила йти у найближче кафе, купувати щось собі і заходити у туалет до них”, – каже хмельничанка, яка регулярно буває вечері на вулиці Проскурівській.

Насправді поруч є ще одна вбиральня – у приміщенні комунального кінотеатру ім. Т. Шевченка. Вхід туди – 3 гривні. Для відвідувачів кіносеансів безоплатно.

Парк імені Івана Франка

Тривалий час тут взагалі неможливо було скористатися туалетом. Старе, збудоване ще за радянських часів, підвальне приміщення стояло зачиненим. Виявилося, ще у 2006 році  воно опинилося у приватній власності. У міській раді зазначали: викупити його у господаря не змогли – не зійшлися у ціні. Тому і вирішили збудувати нову вбиральню поруч. Її спорудження вартувало бюджету 1 мільйон гривень.

Тутешня громадська вбиральня запрацювала у вересні 2017 року. І ще донедавна вона була безоплатною для відвідувачів. 100% дотаційність  – спочатку така була позицією чиновників.  З часом думка змінилася. Від квітня 2021 року візит у туалет вартує тих же стандартних 5 гривень.

Цю стаціонарну вбиральню першою у Хмельницькому обладнали пандусом. Конструкцію одразу ж протестував один з хмельничан, який пересувається на візку, зауваживши: взимку при підйомі і спуску може бути слизько і небезпечно. Тут по три кабіни у чоловічому й жіночому відділенні. Останнє обладнане ще й кімнатою матері і дитини. Є і окрема кабіна для маломобільних відвідувачів. Для миття рук – рідке мило. Натомість накладок на унітаз, паперових рушників знову ж немає.  Сушарки для рук – теж. І, як запевняє працівниця туалету, її тут ніколи і не було. Тож виходити звідси доведеться з мокрими руками. Ну або витирати їх туалетним папером.

Виявилося, до запровадження плати у цій вбиральні постійно псували сантехніку, а кабіни періодично використовували не лише для справляння потреб, а й для відпочинку.  

“У чоловічому відділенні за три роки шість разів змінювали крани, попередні псували відвідувачі. До безхатьків, які заснули в кабіні, двічі доводилося викликати поліцію. З одним не могли довго зрозуміти: чи це йому погано, чи він просто спить. Коли вхід став платним, вже такі відвідувачі сюди не приходять. Раніше туалетний папір був у кабінках. Його там постійно викрадали. Потім рулон поставили біля каси”, – розповідає працівниця. 

Туалет від 2018 року перебуває на балансі комунального підприємства по зеленому будівництву і благоустрою.  За січень-серпень 2021 року утримання цієї вбиральні обійшлося у майже 148 тисяч гривень, з яких 126,8 тисяч (майже 86%) зарплата персоналу. 16,5 тисяч – витрати на електроенергію, водопостачання й стоки, 4,2 тисячі – на дезінфікуючі й миючі засоби та інвентар.

За квітень-серпень надходження від плати за вхід склали  67,6 тисяч гривень. Це означає, що вбиральню відвідали 13,5 тисяч осіб. В середньому 90 людей за добу. Туалет працює за таким же графіком, як  і вбиральня у сквері ім. Тараса Шевченка.

Дитячий світ

Сучасна модульна вбиральня за  950 тисяч гривень працює від квітня 2019 року. Ще на етапі її спорудження точилося багато суперечок: когось обурювала вартість конструкції, інші казали, що туалет псуватиме панораму міста.

Потрапити у кабіну – справжній челендж. Адже тут періодично виходить з ладу купюроприймач. Керівник управління житлово-комунального господарства (зараз – управління комунальної інфраструктури) Василь Новачок ще два роки тому, у 2019-му, пояснював це тим, що деякі люди туди “пхають всякий мотлох” замість грошей. Проблеми з купюроприймачем у вбиральні є і нині.

“Я вніс 5 гривень. На табло висвітлилося “зайнято”. Чекав не менше 10 хвилин, але з кабіни ніхто так і не вийшов. Тобто гроші купюроприймач “з’їв”, а скористатися туалетом я не зміг”, – розповідає екс-хмельничанин, який приїхав у місто погостювати з-за кордону. 

Вбиральня працює з 8-ої  до 23-ої  години та перебуває на баланс КП “Агенція муніципальної нерухомості”. Вона одразу планувалася як платна. Плата за вхід сюди за два роки не змінилася та складає 5 гривень. Термінал приймає купюри номіналом в 1, 2 та 5 гривень, а решту не видає. При цьому встановлене обмеження:  до 15 хвилин в кабіні.

“Я бачила, як хлопець тримав двері, щоб вони не закрилися. А в цей час, видно, там хтось теж був. Так за 15 хвилин двоє чи навіть більше могли точно за 5 гривень сходити “, – ділиться хмельничанка, яка випадково проходила повз.

У кабіні просторо. Вона пристосована для чоловіків, жінок, а також обладнана поручнями для маломобільних відвідувачів. Біля входу  відкидний столик для переодягання малюків. Папір наявний, накладок на унітаз вже традиційно нема. Несподівано у  кабіні не виявилося і мила. А от сушарка працює.

На утримання кабіни за січень-серпень 2021 року втратили 79,4 тисяч гривень. З них майже 63% (49,9 тисяч) – плата персоналу, 6,3 тисячі – на комунальні послуги та 5,7 тисяч – на папір та миючі засоби.  У цій вбиральні є і ще одна особливість – витрати на технічне та інформаційне обслуговування та ремонт техніки. До прикладу, за січень-серпень тут налагодили на  11,4 тисячі гривень. А от на відвідуванні заробили 55,2 тисячі гривень. Тобто туалет відвідало понад 11 тисяч осіб. В середньому 40 за добу.   

 Дендропарк “Поділля”

Тут розташовані дві стаціонарні громадські вбиральні. Одна з них (поблизу з фонтаном) – це модульна кабіна зі всіма вигодами, має  чоловічий  на жіночий відсік, розрахована також і на маломобільних громадян. З плюсів – можливість плавного заїзду на візках. У відділеннях є перила для осіб з інвалідністю. А от мила, рушників, паперу, сушарки нема. Натомість тут чисто і немає неприємного запаху.

 Інший туалет – подалі від входу парк – без зручностей і з дуже неприємним запахом.

Обидві вбиральні на балансі комунального підприємства по зеленому будівництву та благоустрою. Нужник без вигод облаштували за рахунок коштів підприємства, інший, зі зручностями, передало підприємству управління житлово-комунального господарства (нині – управління комунальної інфраструктури)  відповідно до рішення виконавчого комітету міської ради від 9 липня 2020 року. Утримання туалетів у дендропарку “Поділля” відбувається за рахунок власних коштів підприємства: з січня по серпень використали  18,5 тисяч гривень.

До речі, на туалеті зі зручностями – оголошення: він працює з 8-ої до 20-ої години. При цьому цифра “20” виправлена на “19”.

Парк імені Михайла Чекмана, парк “Молодіжний”

Вбиральні у цих парках перебувають на балансі комунального підприємства  “Парки і сквери”. Приміром, модульна кабіна у парку “Молодіжний” з’явилася навесні 2019 року.  Це подарунок місту від власників одного з бізнес-центрів, розташованих поруч. Наразі вхід сюди безоплатний. Тут два просторих відсіки, без розрізнення за статевою ознакою.

У туалеті, окрім унітаза та рукомийника, також є сушарка для рук. Мило й папір відсутні. Накладки на унітаз – теж. Є поручні для маломобільних громадян. Щоправда, поріг при вході у приміщення туалету високий. А це може стати перепоною для візка.

Вбиральня працює до з 8-ої до 20-ої години. Під час проведення тут фестивалів час роботи продовжують. Поруч є біотуалет, яким можна скористатися цілодобово.

А от на іншому березі Південного Бугу, у парку ім. М. Чекмана, вбиралень аж три. Причому дві з них за сутністю – вигрібні ями. Неприємний запах чути ще за 30 метрів від цегляних споруд. Цей та інший туалети будувалися ще за радянських часів. Ґрунтові води у парку підходять близько до поверхні, тому вбиральні звели на височині. Через це і виникли свого часу тут проблеми з облаштуванням каналізації.

Є у парку ім. М. Чекмана і кабіна для осіб з інвалідністю. Діє вона від червня 2017 року. Тут нема ані паперу, ані мила, ані накладок на унітаз, ані сушарки. Біля унітазу є поручні, а у крані – холодна вода. Насправді кабіну використовують всі відвідувачі парку, а не лише маломобільні. Працює вона з квітня до жовтня цілодобово.

А в зимовий період громадянам залишається лише туалет “типу сортир з літерами “Ме” і “Жо” – сюди можна потрапити у будь-яку пору року і доби.  

Туалетні висновки

З одного боку – ситуація з громадськими туалетами у Хмельницькому беззаперечно поліпшується. Проте дивною виглядає позиція міської ради щодо обов’язково платного доступу геть у всі громадські вбиральні, розташовані в історичній частині міста та побудовані за кошти з податків мешканців. Своїми рішеннями посадовці фактично перекрили вхід до туалетів малозабезпеченим містянам, для яких 5 гривень – це загалом не дріб’язок.

До того ж, сплачуючи 5 гривень, відвідувачі очікують і на наявність щонайменше мила й сушарки (або паперових рушників). На жаль, у платних туалетах з цим не завжди все гаразд.

Не надто оптимістична і ситуація у парку ім. Михайла Чекмана. Старі споруди сильно псують імідж парку зокрема і Хмельницького загалом. До слова, у схожих локаціях, приміром, у Вінниці та Харкові, нові туалети зі всіма вигодами  ще й безоплатні.

Окрім того, наявна в обласному центрі кількість вбиралень у десятки разів менша, ніж повинна бути. Навіть враховуючи те, що на масштабні заходи (ярмарки, концерти, фестивалі) у місті встановлюють ще й біотуалети. Тож поки до справжньої туалетної революції у Хмельницькому ще дуже далеко. 

Світлана Русіна

 Матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.