В матеріалі «Russia’s friends are a motley—and shrinking—crew», що вийшов на сторінках The Economist, йдеться про взаємовідносини рф з країнами, які мають залежність від неї. А також про “індекс друзів путіна”, команду “Б”, постачання зброї Іраном та Північною Кореєю, голосування країн в ООН та битви за вплив.
Вплив рф на країни
“Плани Заходу ізолювати росію, оточивши нас санітарним кордоном, зазнали фіаско, – зловтішався нещодавно міністр закордонних справ росії сергій лавров. – Ми зміцнюємо добросусідські відносини…з міжнародною більшістю“. На перший погляд, може здатися, що лавров правий. 23 лютого, за день до першої річниці російського вторгнення в Україну, 39 країн відмовилися підтримати резолюцію ООН, яка засуджує це. Попри те, що Америка та її союзники ввели санкції, російська економіка і торгівля тримаються напрочуд добре. Сам лавров, тим часом радісно подолав безліч повітряних миль, відвідуючи іноземні столиці.
На папері геополітичний вплив росії виглядає вражаюче. Її війська і найманці розміщені щонайменше в 16 інших країнах. Деякі підтримують дружніх автократів, як у Малі та Сирії. Інші підтримують “заморожені конфлікти”, які утримують такі країни, як Грузія, поза НАТО. За останнє десятиліття на росію припало більш ніж половина імпорту озброєнь до 22 різних країн, включаючи такі великі, як Китай та Індія.
Природні ресурси і технології підсилюють її міць. За десятиліття до вторгнення росія була панівним постачальником природного газу до більш ніж десятка країн, що дало їй енергетичну зброю, яку вона без вагань застосовувала проти Європи: у 2005, 2009 та знову минулого року. Десять країн виробляють основну частку своєї електроенергії на ядерних реакторах російського виробництва або тісно співпрацюють з росією в області ядерних технологій.
“Індекс друзів путіна”
Дипломатична стійкість росії змушує багатьох на Заході заламувати руки. Пітер Франкопан, професор історії Оксфордського університету, нещодавно написав, що невдоволення Заходом і захмарні ціни на енергоносії трансформують міжнародну систему на користь росії. Газети, аналітичні центри й вчені мужі нарікають на те, що Заходу не вдалося ізолювати росію або залучити на свою сторону велику кількість країн, що розвиваються. Однак дані, зібрані The Economist з широкого спектра військових, економічних і дипломатичних заходів – назвемо їх “індексом друзів путіна” – показують більш розпливчасту картину.
Індекс розглядає 11 різних заходів підтримки або потенціалу примусу в трьох широких областях. Перший набір – військовий. Чи є вони союзниками росії за договором? Чи є у них на території російські війська або найманці? Чи постачали вони зброю до росії з початку війни? Чи залежать вони від російської зброї? Чи проводили вони маневри з росією з початку війни? Другий – дипломатичний. Чи голосували країни проти росії або утрималися за ключовими резолюціями ООН, або голосували разом з нею принаймні двічі за цими резолюціями?
Третій набір присвячений енергетиці та економіці. Чи покладаються вони на російський газ і залежать від російських атомних електростанцій чи технологій? Чи становить торгівля з росією велику частку в їх загальному товарообігу? Чи збільшився експорт до росії після війни?
Категорії незважені, тому країни оцінюються за простим підсумком. Цей приблизний Покажчик не призначений для того, щоб відобразити більш тонкі нюанси дипломатичних позицій, які займають багато країн. Але це забезпечує основу для оцінки відносин країни з росією та того, чи може вона бути вразливою до її примусу.
Півдюжини країн, які набрали найвищі бали, пов’язані з росією головним чином політикою, історією та географією, такі як Вірменія, Білорусь, Іран і Киргизстан. Нижче наведено довгий список країн зі слабкими зв’язками з росією, включаючи таких гігантів, як Китай та Індія, і “ласих шматочків”, таких як Еритрея і Нікарагуа.
Один зі способів представити всесвіт країн, що мають зв’язки з росією, полягає в тому, щоб розділити їх на три категорії: “коаліція невдах”; “рада пам’яті радянського союзу”; і “вісь опортуністів”.
Команда “Б”
Почнемо з коаліції невдах. володимир путін любить цитувати царя Олександра III: “У росії є тільки два союзника: армія і флот“. Це ближче до істини, ніж могло б сподобатися путіну. На папері у росії є п’ять формальних союзників в Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ): Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан і Таджикистан. Всі зобов’язані договором приходити один одному на допомогу в разі нападу. Однак, жоден член ОДКБ не підтримав російську війну в Україні військами, хоча Білорусь дозволила використовувати свою територію як військову базу.
Натомість деякі члени ОДКБ намагаються дистанціюватися від війни. Вірменія незадоволена тим, що 3 500 російських військовослужбовців на її території не прийшли їй на допомогу під час війни з Азербайджаном у 2020 році. Вона відмовилася проводити військові змагання ОДКБ в цьому році й тепер, схоже, підстраховує свої ставки, коли мова заходить про політичних покровителів, запросивши місію ЄС для спостереження за своїм кордоном з Азербайджаном.
Казахстан довгий час був близьким союзником росії. Торік путін направив війська в країну для придушення антиурядових протестів. Однак це не завадило президенту Казахстану Касим-Жомарту Токаєву розкритикувати війну в Україні в присутності путіна під час візиту до Санкт-Петербурга в червні. У лютому Казахстан приймав Державного секретаря Америки Ентоні Блінкена. Марк Галеотті з Королівського інституту об’єднаних служб (RUSI), аналітичного центру, проводить паралелі з постімперським занепадом Великобританії. Віддалення Центральної Азії від москви, писав він, – це “Суецький момент путіна“.
Іран та Північна Корея
Крім Білорусі, тільки Іран і Північна Корея поставляли зброю в росію. Уряд Америки вважає, що Північна Корея поставила “значну” кількість артилерійських снарядів, але їх недостатньо, щоб зменшити нестачу в росії або змінити хід війни. Іран відправив начинені вибухівкою безпілотники, які допомогли росії продовжувати бомбити Україну, навіть попри те, що її власні запаси ракет вичерпалися. Він також направив “військових радників”, щоб допомогти росії керувати безпілотниками.
З усім тим, Іран розділився в думках про те, наскільки слід наближатись до москви. Прихильники жорсткої лінії в корпусі вартових ісламської революції сподіваються, що їх підтримка буде винагороджена сучасними винищувачами й зенітними ракетами. Але відносно помірковані в міністерстві закордонних справ Ірану стурбовані подальшим протистоянням Заходу або потуранням вторгненню в сусідні країни – особливо відтоді, як радянський союз завоював більшу частину Ірану під час другої світової війни. Проти цієї групи з трьох союзників, готових озброїти росію, виступає Західний альянс з 31 країни, які публічно підтвердили, що відправляють зброю в Україну.
Голосування країн в ООН
З дипломатичної точки зору росія здається майже такою ж ізольованою. Тільки чотири країни (Білорусь, Нікарагуа, Північна Корея і Сирія) послідовно голосували проти семи резолюцій Генеральної Асамблеї ООН, в яких засуджувалася поведінка росії в Україні з 2014 року, коли її війська захопили Кримський півострів. Ще пів дюжини, включаючи Болівію, Еритрею і Малі, голосували разом з росією щонайменше двічі.
Країни, що входять в коаліцію зазнають невдачі, мають багато спільного. Жодна з них не є справжньою демократією. У деяких країнах, таких як Сирія, виживання їхніх урядів безпосередньо залежить від російських військ або найманців. Інші, такі як Еритрея, самі є глобальними паріями, які покладаються на дипломатичну підтримку росії в Раді Безпеки ООН. Коаліція також скорочується. У 2014 році, коли ООН проголосувала за засудження анексії Криму, росія заручилася підтримкою десяти країн. З тих пір деякі з них відмовилися від своєї підтримки. До них відносяться Болівія, яка раніше перебувала під каблуком Ево Моралеса, лідера лівих сил, і Судан, яким правив Омар аль-Башир, геноцидний диктатор, який ненавидів Захід.
Приблизно 30 інших країн номінально нейтральні й, як правило, утримуються при голосуванні ООН по Україні. Багато хто відмовляється приймати чиюсь сторону, говорить Дмитро Альперович, глава американського аналітичного центру Silverado Policy Accelerator. Натомість за його словами, їхнє ставлення таке:
“Віспа на обох ваших будинках; це дві білі країни, які воюють між собою“.
Прощавай, ленін
Підмножина з них становить радянське суспільство пам’яті. Не пропонуючи ніякої серйозної дипломатичної або військової допомоги, вони схиляються до росії, роблячи такі речі, як проведення військових навчань з її збройними силами або повторюючи її аргументи про те, що розширення НАТО або сама Україна винні у війні.
Розплутати їх мотиви не завжди легко, але вимальовуються деякі загальні нитки. Деякі країни, такі як Алжир, Ангола та Південна Африка, висловлюють симпатії до росії частково через історичні зв’язки з радянським союзом (вони, схоже, забувають, що Україна також була частиною срср); або, що ще іронічніше, тому що вони пам’ятають срср як союзника пригноблених народів, які борються з імперіалістами.
Однак радянська ностальгія – не єдиний чинний фактор, особливо в Африці, де більшість країн утрималися при ключових голосуваннях в ООН. У багатьох випадках правлячі партії або політики в боргу перед росією за її допомогу у фінансуванні виборів або в спробах вплинути на них. Наприклад, керівний в Південній Африці Африканський національний конгрес отримав великі пожертви від гірничодобувної фірми, пов’язаної з росією. Можливо, це вплинуло на їхнє рішення прийняти у себе лаврова і провести військові навчання з російським військово-морським флотом.
російська дипломатія в Африці зосереджена на наданні допомоги в галузі безпеки та продажу зброї. Атлантична Рада, аналітичний центр у Вашингтоні, зазначила в недавній доповіді, що в той час, як росія підписала сім угод про військове співробітництво в Африці в період з 2010 по 2017 рік, вона підписала 20 таких угод в період з 2017 по 2021 рік. Більша частина недавнього врожаю було зібрано в країнах, з якими у росії раніше не було військових зв’язків.
Угоди з рф
росія – не просто великий постачальник зброї. Вона також стала торговцем зброєю останньої інстанції, набуваючи впливу в країнах, які відрізані від західного постачання через перевороти й порушення прав людини, таких як Малі і Центральноафриканська Республіка. Західні ембарго на озброєння “відкрили двері [для росіян]”, – каже Дж. Пітер Фам, спеціальний посланник Америки в Сахелі при адміністрації Трампа. “Ми насправді не можемо звинувачувати малійців у тому, що вони беруть те, що можуть отримати“.
Проте, в деяких випадках спроби росії завоювати вплив зазнали нищівного провалу. Мадагаскар, наприклад, відвернувся від росії після того, як його спіймали на спробі схилити президентські вибори на користь проросійських кандидатів у 2019 році. Після того, як п’ятеро бойовиків з російської найманської фірми “вагнер” були схоплені й обезголовлені джихадистами в Мозамбіку, країна звернулася до Руанди й Заходу за допомогою в наданні безпеки.
“Куди б вони не пішли, вони, здається, мають труднощі з точки зору політичного втручання“, – говорить Самуель Рамані, також з RUSI й автор книги “росія в Африці”, опублікованої минулого місяця. Помилки, які росія робить у бідних країнах, часто схожі на промахи її розвідки в Україні, такі як переоцінка популярності місцевих довірених осіб або лідерів.
“Здебільшого це загальна некомпетентність, а також нерозуміння місцевих ситуацій“, – говорить пан Рамані.
Вплив через росатом
Ядерна енергетика пропонує путіну ще один потенційний важіль. росатом, російська державна атомно-енергетична компанія, є найбільшим у світі експортером реакторів. У статті, опублікованій в Nature Energy минулого місяця Каспером Шулецьким та Індрою Оверланд з Норвезького Інституту міжнародних відносин, зазначається, що щонайменше дев’ять країн, включаючи Бангладеш та Єгипет, можуть бути вразливими до політичного тиску, оскільки вони залежать від атомних станцій, побудованих або експлуатованих росією. Кілька інших країн мають високий рівень ядерної співпраці з росією. Однак це теж може послаблювати. Припинення росією експорту газу до Європи може підірвати її загальну репутацію надійного постачальника енергоносіїв.
Третя група країн – вісь опортуністів – розглядає західні санкції як шанс збільшити свою власну торгівлю з росією на вигідних умовах. Згідно з аналізом, проведеним Silverado Policy Accelerator, російський імпорт товарів скоротився більш ніж на 40% за перші кілька місяців після вторгнення. Однак до вересня вони значною мірою відновилися, оскільки Китай і Туреччина, зокрема, втрутилися, щоб замістити експорт з Європи та Америки. Захід досі не зміг повністю перекрити російський імпорт високотехнологічних товарів, таких як комп’ютерні чіпи, які використовуються в ракетах та іншій зброї. росія продовжує імпортувати на третину-половину більше чіпів, ніж до самого початку війни, багато в чому завдяки значному збільшенню постачання з Китаю.
Спочатку здавалося, що Китай був захоплений зненацька нападом росії на Україну. Компанія погодилася на стратегічне партнерство з “No limits” всього за кілька тижнів до того, як з’явилися танки. З того часу верховний лідер Китаю Сі Цзіньпін прагнув змінити ситуацію на свою користь, відчувши можливість відвернути Америку від її зусиль протистояти Китаю, особливо через Тайвань.
Однак, пан Сі продумав свою відповідь, щоб спробувати ізолювати Китай від будь-якої американської або союзницької відплати. Таким чином, китайські офіційні особи заявляють про нейтралітет щодо України, відмовляючись засуджувати вторгнення росії, але покладаючи провину за війну на розширення НАТО після закінчення холодної війни. Одне велике питання полягає в тому, чи почне Китай поставляти зброю в росію для використання в Україні. Це могло б полегшити нестачу боєприпасів в росії й, можливо, змінити хід війни. Сі Цзіньпін приїхав із державним візитом до росії 20 березня, тоді пройшли його неформальні переговори з російським президентом володимиром рутіним.
Туреччина та Індія
Відносини Туреччини з росією складніші. Туреччина є членом НАТО. Вона продала Україні озброєні безпілотники і, як вважають, також відправила високоточну артилерію і ракети. Вона конкурує з росією за вплив від Близького Сходу до Центральної Азії. Вона вела проти неї опосередковані війни в Сирії та Лівії. Проте, вона також залежить від росії в поставках газу і допомоги в будівництві атомних електростанцій. Вона заробляє мільярди доларів на рік на російських туристах. Це ставить обидві країни у взаємну залежність. Туреччина вважає вигідним нацьковувати росію і Захід одну на одного. росія, і собі, схоже, готова ігнорувати турецьку підтримку України до тих пір, поки торгівля продовжує розвиватися.
Індія могла б отримати набагато більшу вигоду від торгівлі з росією, ніж вона є насправді. Вона старанно відмовлялася засуджувати російське вторгнення і збільшила імпорт російської нафти зі знижками (хоча тепер заявляє, що буде дотримуватися цінового обмеження, введеного Заходом). Вона залишається великим покупцем російської зброї. Але водночас, схоже, не стала найважливішим каналом доставлення в росію товарів, що підпадають під санкції. Дійсно, вартість експорту Індії до росії впала після вторгнення.
Обираючи битви
Захід намагається вивести з гри деяких з решти приятелів путіна. Це утримало такі країни, як Білорусь, від більш активної участі у війні, а Іран – від постачання балістичних ракет. Але союзники України заплуталися в тому, як – або навіть чи потрібно – протистояти російському впливу на бідні країни.
Першим кроком може бути уникнення перебільшення важливості м’якої підтримки, яку надають росії її супутники, особливо коли це призводить до трохи більше, ніж утримання при голосуванні в ООН або інші символічні жести солідарності.
“Я турбуюся про те, що ми можемо опинитися втягнутими в невигідну гру в хованки, якщо спробуємо протистояти кожному прояву російського впливу, – говорить Ендрю Вайс, фахівець з росії з американського аналітичного центру “Фонд Карнегі за Міжнародний Мир”. – У деяких випадках ми ризикуємо розв’язувати проблеми, які не мають стратегічного значення“.
Водночас Захід міг би зробити відносно дешеві кроки для протидії поширенню вагнерівців в Африці. Одним з варіантів могла бути допомога з озброєнням і підтримкою регіональних сил безпеки й дружніх урядів, щоб вони не були змушені звертатися до росії за впровадженням безпеки. Аналогічним чином, маючи справу з російською “віссю опортуністів”, Заходу необхідно ретельно відкалібрувати свої власні червоні лінії, чітко їх позначити й не протестувати проти збільшення торгівлі за межами військових і високотехнологічних товарів. Вони повинні тримати свій економічний порох сухим, щоб утримати Китай або інші країни від посилання зброї й боєприпасів. Через рік після вторгнення путіна росія не така ізольована, як сподівалися деякі на Заході. Але заява лаврова про те, що він оточений близькими друзями, не відповідає дійсності.
Підготували Альона Береза, Валентина Повзун
Читайте також:
Американці спостерігають за установкою західних ракет класу “повітря-повітря” на українських MiG
Вплив україно-російської війни: кібербезпека покращилася для всіх
