Огляд західної преси (19.05.2022 – 24.05.2022)
Інформаційний фронт не менш важливий, а ніж реальний військовий. В Україні медіа об’єднались і спільно ведуть марафон “Єдині новини”. Але цей марафон орієнтований на внутрішню аудиторію, якій в переважній більшості не потрібно пояснювати, чому потрібно протистояти російським окупантам. Натомість у західних медіа, які мають вплив на суспільну думку та рішення світових політиків, по-трохи згасає інтерес до війни в Україні. Якщо у перший місяць повномасштабного вторгнення Україна, а точніше криваві та жахливі події, не сходили із перших шпальт та обкладинок, то зараз – це вже далеко не перші сторінки. Та попри це важливим залишається контекст, у якому західні журналісти висвітлюють події в Україні. Саме зміна наративів допоможе відслідковувати і зміни політичних рішень та настрій мешканців країн, що нам допомагають протистояти окупанту. Ми пропонуємо вам щотижневий огляд статей про Україну в ключових іноземних медіа.
Останнім часом західні оглядачі та журналісти вже більш серйозно говорять про перемогу України. Настільки серйозно, що у своїх текстах розмірковують про те, як змінюватимуться полюси впливу у Європі. Про це і не тільки у нашому наступному огляді.
Чи влаштує рф показові судові процеси над бійцями з “Азовсталі”?
Скріншот із сайту The New York Times
У замітці для The New York Times під назвою «Russia has custody of hundreds of soldiers from the Azovstal complex, raising the prospect of show trials» автор Neil MacFarquhar говорить про судову систему рф як інструмент утисків та пропаганди.. Зокрема згадує політичні справи, в яких вироки були інсценовані, щоб задовольнити президента рф владіміра путіна. Автор згадує про:
ліквідацію правозахисної організацію країни “Меморіал”;
засудження політичних та антикорупційних організації, заснованих Олексієм Навальним, як «екстремістських»;
судилище над самим Олексієм Навальним та вирок у 9 років тюрми;
ув’язнення колишнього морського піхотинця США Пола Уілена на 16 років за «шпигунство».
Врешті автор висловлює побоювання, що у рф з’явилась перспектива для так званих «показових процесів» над евакуйованими українськими військовими. На його думку про це свідчить те, що українська сторона оголосила про наявність домовленостей щодо обміну військових, а от масква – таких заяв не робила. Водночас у масковії місцеві чиновники закликають визнати Азовців терористами і судити їх як військових злочинців. Саме тому автор робить висновок, що рфії закладає основу для гучних судових процесів.
Скріншот із сайту The Washington Post
В огляді під назвою «Russia tries to rebound in Ukraine as prospects for victory fade», що вийшов на сторінках The Washington Post, автори Dan Lamothe, Ellen Nakashima and Alex Horton аналізують останні дні війни в Україні та думки експертів. Вони зазначають, що росія намагається відновити свій безрезультатний наступ. Тепер вони діляться на маленькі групи та підсилюють себе артилерією й іншою зброєю дальньої дії. Автори також наголошують, що після невдач владімір путін зосередився на менших цілях, а незалежні аналітики зазначають, що рфія програЄ в Україні у військовому, політичному і моральному плані. Поряд з тим аналітики вважають, що у деяких військових лідерів рф з’явилось почуття реальності. Однак путін і досі хоче контролювати Донбас, Схід та Південь України, а також невизнаного Придністров’я.
За інформацією Пентагону, в рф звільнили кількох високопоставлених командирів рф. Серед них, за даними Міністерства оборони Великобританії, генерал-лейтенант Сергій Кисіль, який керував невдалою спробою 1-ї гвардійської танкової армії та захопленням міста Харкова, і віце-адмірал Ігор Осіпов, який командував Чорноморським флотом рф, коли українські війська потопили флагман “Москва”.
Пентагон наголошує, що українські військові мають високий бойовий дух. Але поки жодних прогнозів, як завершиться війна, не роблять.
Автори згадали і про вплив санкцій на рф, один із чиновників ерефії заявив, що транспортна і судноплавна логістика країни “практично зруйнована”. Натомість зворотні росія спрямувала на тисячу американців, частина з яких вже давно померла.
Незначними перемогами рф автори називають взяття Маріуполя та Херсона, поряд з тим згадують, що, до прикладу, Миколаїв все ж таки став недосяжною метою, хоча і перебуває під обстрілами навіть зараз. Не змогли форсувати окупанти і річку Сіверський Донець. За даними Інституту вивчення війни, втрати під час невдалої переправи склали 485 осіб і 80 одиниць техніки. І це підтверджує, що проблеми із керівництвом в окупанта досі є.
Скотт Бостон, аналітик Rand Corp, зазначає, що наступ може тривати і рік, незалежно від втрат росія може продовжувати артилерійські обстріли.
Наприкінці матеріалу автори згадують про війну в Грузії, після якої рф мала б зробити хоч якісь висновки. І ніби зробила їх. Однак в Україні армія рф веде війну старим стилем і тому, на думку аналітика, «Червона Армія в 1944 році була більш здатна вести вогонь і маневрувати, ніж більшість з того, що ми вже бачили».
Скріншот із сайту The Wall Street Journal
У статті «Why Europe Hedges Its Support for Ukraine», що вийшла на сторінках «WSJ», автор Ralph Gert Schöllhammer аналізує поведінку країн Європейського союзу та порівнює їх підтримку із підтримкою від США та Великобританії, які є передовиками у допомозі України.
Автор згадує про обговорення ембарго на нафту, яке зайшло в глухий кут. І навіть якщо вихід з цього кутка знайдуть, ймовырно з винятками для деяких країн, що відповідно вплине на ефект від санкцій.
Також автор стверджує, що якщо Україна вистоїть, то вона вистоїть саме завдяки потужній підтримці США та Великобританії, а також Польщі. Хоч остання, як наголошує автор, під час ухвалення тих чи інших рішень щодо виділення допомоги, хотіла гарантій від США.
Автор згадує про рішення Німеччини щодо надання Україні військової допомоги, однак тут же зазначає, що зазвичай на цьому шляху стають якісь бюрократичні процедури або логістичні перешкоди.
Слабкою також автор бачить підтримку країн ЄС і в питання щодо отримання кандидата в члени ЄС та роздумує, яка ж країна може накласти своє вето.
Незважаючи на наднаціональні амбіції ЄС і його найзавзятіших прихильників, національні інтереси тут, як і раніше, домінують в політичних розрахунках держав-членів. Для Парижа і Берліна українська криза – це не тільки проблема безпеки. Ця криза також може визначити майбутній розподіл влади в ЄС. Найпрестижніші посади в ЄС займають західноєвропейські політики, що відображає дисбаланс сил між Східною і Західною Європою.
Поряд з тим, уряди країн Східної Європи ясно дали зрозуміти, що цей статус-кво стає для них все більш неприйнятним, а війна в Україні надала їм додаткову впевненість у необхідності його зміни.
Центральними країнами в ЄС наразі є Німеччина та Франція. Вони ж зазвичай мають вплив на прийняття рішень. Водночас політики в обох країнах наразі почали усвідомлювати, що ЄС з Україною може призвести до створення конкуруючої осі Варшава-Київ, що в свою чергу може сприяти підвищенню Східного впливу в ЄС. А це ніяк не потрібно Німеччині та Франції.
Автор резюмує, що ці думки можуть вважатись цинічними, однак було б помилкою вважати, політику сили можна замінити загальноприйнятими ідеалами. І наостанок цитує Талейрана: «давати обіцянки – це частина дипломатії, але в кінцевому рахунку дії мають більше значення, ніж слова».
Автор: Альона Береза
Переклад: Валентина Повзун
