Сільські зелені садиби – модний тренд сучасності. Цей відпочинок – справжня знахідка для мандрівників й непоганий вид заробітку для селян і  для містян, які пробують свої сили на цій ниві. Фактично такі послуги вкладаються у формулу: “недорого+душевно”. А що іще потрібно для якісного дозвілля?

На Хмельниччині, де ледь не кожна територіальна громада може похизуватися десятком або й більше природних та історичних об’єктів, кількість сільських зелених садиб мала би невпинно і повсюдно збільшуватися.  І тим парадоксальніше, що далеко не скрізь це відбувається.

Примарна статистика

Якщо ви спробуєте  знайти інформацію про точну кількість зелених сільських садиб на Хмельниччині, то… вам це не вдасться. Зокрема, на сайті “Зелений туризм” до переліку включили і готелі, і квартири. Всього 44 об’єкти. Але чи всі такі локації загалом підпадають під визначення “зелена садиба”?

Наразі “зеленою садибою” заведено вважати  одно-, дво-, або трьох поверховий комфортний будинок, який розміщується в сільських населених пунктах, приміських зонах і територіях. Зазвичай там має бути достатньо великий двір, який також виконує функцію паркінгу. Позаду двору часто розміщуються дерев’яні лавочки, альпійські гірки, альтанки для відпочинку, різноманітні штучні водойми у вигляді рибників, ставків з декоративним мостиками, басейну, дитячими майданчиками. До послуг гостей найчастіше є кухня, за бажанням відвідувачі можуть готувати їжу для себе самостійно, або ж цим займається господар чи  найманий персонал.

Наразі поняття “сільський туризм” офіційно трактують лише в проєкті Закону “Про сільський та сільський зелений туризм”. Але він  ще не ухвалений Верховною Радою.  Цей вид туризму  пов’язаний з перебуванням туристів у власному житловому будинку сільського господаря, окремому (гостьовому) будинку або на території особистого селянського господарства. Згідно з Порядком надання послуг з тимчасового розміщення, локації, де за плату або без неї надають до 30 місць, потрапляють у категорію індивідуальних засобів розміщення.

Діяльність з надання послуг у сфері сільського зеленого туризму не відноситься до підприємницької діяльності, якщо сукупний річний дохід від діяльності у сфері сільського зеленого туризму не перевищує річного розміру прожиткового мінімуму у розрахунку на сільського господаря та на кожного члена родини, які постійно проживають з ним. Розмір місячного прожиткового мінімуму  у період від 1 липня до 30 листопада 2021 на одну працездатну особу – 2 294 гривень. Для дітей він різниться залежно від віку. До слова, така діяльність не потребує і ліцензування.

Ніби законодавство досить лояльне до такого виду заробітків. Немає у цій сфері і суворих вимог до організації. Власне, бізнесмени тут взагалі послуговуються лише внутрішнім кодексом честі: щоб було охайно і щоб туристів годували стравами з місцевих продуктів. Проте на практиці виявляється  не все так просто. На прикладі декількох громад можна спробувати зрозуміти, чому?

Грицівська тергромада

Мабуть, першим населеним пунктом, де почали розвивати зелений туризм на Хмельниччині та й загалом в Україні, можна вважати селище Гриців Шепетівського району. На початку нульових всі агрооселі тут об’єднали у садибний кластер сільського туризму “Оберіг”. До нього увійшли 10 агроосель, здатних  забезпечити нічліжними і гастрономічними послугами близько двох сотень туристів. Такий вид бізнесу тут 20 років тому обрали не випадково. Адже після проведеного дослідження дійшли висновку: на той момент це було єдине, що могло би реально приносити у цій місцевості дохід.

“Оберіг” координував роботу місцевих “зелених” підприємців, взаємодіяв з органами місцевої влади та громадськими організаціями, забезпечував дотримання стандартів з обслуговування туристів, займався освітньою діяльністю. Саме у Грицеві зрозуміли й важливість промоції.

Купання у ставках і кар’єрі, походи в ліс, катання на конях, дегустація страв, недороге житло з вигодами, участь у народних обрядах, майстер-класи з виготовлення поробок та душевне спілкування з господарями. Всім цим вабили у селі мандрівників.

Наразі грицівський зелений туризм переформатувався. Далеко не всі агрооселі-першопрохідці працюють. А ті, що працюють, – не на постійній основі. Натомість у селі з’явилися два об’єкти готельного типу.  Місцеві кажуть, враження, що влітку 2021 року населення Грицева подвоїлося – настільки багато приїжджих вони побачили.

“Сільський туризм у Грицеві – це не стільки підприємницька діяльність, як іміджево-розвивальний процес. Власне, і планувалося спочатку, що Гриців має стати освітнім центром для сільського розвитку. Де-юре у нас була громадська організація, але вона закрита зараз. Де-факто про кластер “Оберіг” згадують, пишуть, продовжується обмін досвідом. Загалом у розвитку громади є декілька етапів. Поки громада дуже бідна, нікому не відома, сільський туризм працює геніально. Коли у людей з’являються якісь заробітки, їм стає вже не так цікаво займатися сільським туризмом. Хіба що для розваги. Гриців зараз на цьому етапі. Але люди все одно їдуть, тому що тут гарно, є добра рибалка, вже є готельчики. І третій етап – коли в громаді з’являється свій цінний продукт. У Грицеві таким може стати №19, як місце культурних подій (ред. – Грицівське вище професійне училище – єдиний такий заклад на півночі Хмельниччини. Його унікальність в тому, що тут особливу увагу зосереджують на збереженні народних промислів та ремесел)“, – розповідає  керівниця громадської організації Фонд Сталого Розвитку ”Стара Волинь” Наталія Гнатюк.

 Староушицька тергромада

Одна з громад Хмельниччини, де саме на туризмі вчаться заробляти – Староушицька. Наразі, за даними облдержадміністрації, тут діє 50 сільських зелених садиб. Туризм визначили пріоритетним напрямком розвитку. У 2020 році територію відвідало близько 40 тисяч туристів та екскурсантів.

Ще у 2019 році проєкт “Створення умов для розвитку сільського зеленого туризму в Староушицькій громаді” отримав перемогу конкурсу мінігрантів. Активісти підписали  угоду з грантодавцем громадської організації  “Nashe Podillya”  на суму 25 тисяч гривень. Зелений туризм за задумом тут стимулюють шляхом збільшення відвідуваності туристичних об’єктів, розташованих  на території громади. Особлива увага –  інформаційній кампанії про наявні магазини, кафе, садиби у медіа й соцмережах.

За кошти грантодавців у громаді виготовили 6 стендів і 1 000 буклетів з туристичною мапою з описом вісьмох основних туристичних об’єктів. Окрім того, у місцях найбільшого скупчення туристів розмістили 5 стендів з рекламою туристичних послуг, які надають місцеві жителі.

У громаді запустили туристичних проєкт “Зелений  маршрут “Легенди Пониззя”. Підхід до туризму тут комплексний. Мандрівники, зупинившись у садибі, можуть відвідати не лише скельний монастир та насолодитися відпочинком на Дністрі, а й скуштувати місцеві смаколики: трав’яні чаї, сири, вино. Одна із садиб села Гораївка, окрім ночівлі та харчування, пропонує туристам прокат велосипедів, дегустацію кави, спостереження за небесними об’єктами у телескоп.

Крупецька тергромада

Є й громади, які маючи привабливі природні та історичні об’єкти, майже зовсім не розвивають зелений сільський туризм. Одна з таких – Крупецька, відома своїми Голубими озерами. У селі Стригани, де розташовані водойми, є і непересічний  історичний об’єкт початку ХХ століття – маєток Четвертинських, де раніше розташовувався санаторій для хворих на туберкульоз. Після розформування закладу садиба потрапила в приватну власність. Відтоді і розпочався її занепад. Вкладати кошти у палац власник не захотів, вірогідно, і через загалом дороговартісні реставраційні роботи, і через віддаленість від основного туристичного магніту – озер.

Наразі ситуацію з туризмом в Стриганах можна охарактеризувати висловом “є попит – немає пропозиції”.  В селі лише дві садиби біля озера, де можуть зупинитися відпочивальники. При цьому господарі надають тільки місця для ночівлі з вигодами та кухню, щоб туристи готували їжу самостійно. А от на питання “Чи не можна замовити у вас обід?” власники садиб радше дивуються – про такі послуги тут поки взагалі не замислюються. Тому відпочивальники змушені тусуватися у наметах на березі, а їжу готувати на вогнищі. Така романтика не всім до душі. Тому на вихідні всі малочисельні кімнати зайняті.

“В бік Нетішина все трохи гірше. По-перше, там  нема ініціативної групи. А, по-друге, нема бажання в самих громад, бачення шляхів розвитку туризму. І я б не сказав, що там є можливість потужно заробляти. При величезних інвестиціях це незначні заробітки. Адже відпочивальники на Голубих озерах – це люди, які приїздять переважно з навколишніх територій. Можливо, ще з Хмельницького. Тобто це не стільки туристи, скільки просто відвідувачі.  Та ще й громада не створює таких умов, щоб вони залишали там гроші. А поводиться натомість  пасивно”, – коментує начальник відділу з питань курортів і туризму управління економічного і інвестиційного розвитку, курортів і туризму Хмельницької облдержадміністрації  Ігор Петраш.

Зіньківська тергромада

Хто не чув про Зіньків? Донині це село  було знане навіть далеко за межами Хмельниччини переважно завдяки місцевій ковбасі. Ледь не в кожному домоволодінні тут займаються її виготовленням. Проте насправді тут є й багато інших туристичних принад. Наприклад, унікальна дерев’яна Свято-Михайлівське церква, костел Святої Трійці, старовинна броварня та  залишки фортеці, зведеної ще у XV столітті. При місцевому ліцеї діє й музей історії Зінькова. Поблизу із селом є поки маловідомі, але привабливі для туристів об’єкти. Наприклад, закинуті штольні,  де раніше видобували фосфорити. При цьому у селі немає жодної зеленої садиби. Інколи селяни все ж дозволяють приїжджим переночувати. Але з острахом.

До слова, Зіньків долучився до туристичного проєкту “Camino Podolico: “Подільський шлях святого Якова”,  який поєднує Вінницю та Кам’янець-Подільський історичною дорогою через місто Бар Вінницької області. Водночас місцеві активісти кажуть: у Зінькові є проблеми не лише з розвитком зеленого сільського туризму, а й із розвитком туризму загалом – керівництво громади поки не дозріло до думки, що на такому виді діяльності можна заробляти.

“Інфраструктура належна є, періодично туристи запитують про можливість залишитися на ніч. З часом це набуло б регулярності. Не останню роль відіграє і мала проінформованість населення. В цьому переконалися під час роботи над проєктом “Подільський шлях святого Якова»”. Доводилося весь час наголошувати, що це безпечно, що туристи приносять користь. І ті люди, які погодилися сьогодні, змінюють свої погляди на зелений туризм. Щодо інфраструктури теж є свої нюанси: не скрізь добрі дороги, особливо поблизу лісу. Якраз в тих місцях, де могли би бути туристи”, – розповідає співзасновниця громадського осередку «Хранителі історії Зінькова» Валентина Когут.

Новодунаєвецька тергромада

Найбільший туристичним магнітом цієї громади можна назвати село Маліївці. Саме тут розташований споруджений у XVIII столітті ландшафтний парк, штучний водоспад та маєток графа Орловського. У будівлі ще донедавна був дитячий санаторний заклад для профілактики туберкульозу. У 2021 році рішенням обласної ради його ліквідували, а маєток невдовзі має перетворитися на музей.

Популярність Маліївців виросла з початком карантину, коли люди почали  надавати перевагу туристичним родзинкам  поблизу з домом. Для локальних подорожей це село на Хмельниччині обрали  жителі й Вінницької, Тернопільської та Чернівецької областей. Нині потік туристів до Малійців настільки потужний, що інколи на вихідні тут складно припаркувати авто.

Проте переважна більшість мандрівників перебувають в селі не більше декількох годин, фотографуються біля водоспаду й палацу, купують каву чи квас у місцевій крамниці та їдуть геть. Хоча не проти і лишитися. Зараз у Маліївцях діє всього одна зелена садиба. А облаштував такий об’єкт у хаті своїх батьків хмельничанин, який перед тим багато подорожував за кордоном.

Серед причин, які утримують селян від ідеї заробляти на туристах, – радянські стереотипи, неготовність переорієнтуватися з городу і худоби на інший вид діяльності. А також – небажання запозичувати досвід в інших громадах.

“Турист їде насамперед на об’єкт, а вже потім питає, де з’їсти і переночувати. Якщо інфраструктура потужно розвивається, може статися потім  і навпаки – люди будуть в захваті від послуг, а згодом оглядатимуть визначні місця. Є дві причини, чому немає належної інфраструктури і послуг. Перша – погані дороги. Інша – люди не готові і не вірять в такий вид діяльності. Одні досі згадують, що колись працювали в колгоспі. Ще хтось подався на заробітки. Мало селян їздили на екскурсії і бачили, як це відбувається. Вони не розуміють, як це не піти на картоплю, а вкласти в туризм”, – вважає голова громадської організації  “Малієвецька спадщина” Анастасія Донець.

За словами Анастасії, зелений туристичний бізнес жвавіший влітку. Але при правильному підході навіть забезпечити відпочинок на селі можна протягом всього року.

Летичівська і Меджибізька тергромади

Обидві громади вирізняються тим, що, окрім історичних та природних родзинок, ця місцевість популярна серед паломників зі всього світу. У Меджибіж на могилу Баал Шем Това прямують послідовники хасидизму. У Летичів до санктуарію Пресвятої Богородиці – католики.

При цьому у Меджибожі приїжджі хасиди воліють лишатися на ночівлю або в готелі, збудованому біля юдейського цвинтаря, або ж у власних оселях. Бо ж за декілька десятиліть скупили у селян чимало хат. Також на території громади функціонує готель у Требухівцях, куди паломники їздять купатися в свяченому, на їхню думку, джерелі.

Є на території громади і відпочинковий комплекс та ферма-ранчо у селі Головчинці.  До речі, тут розташовані два затоплених гранітні кар’єри з чистою водою, один з яких користується неабиякою популярністю серед жителів області.  Ферма-ранчо – це приклад нестандартного підходу до зеленого туризму. Тут можна не лише погодувати тварин, а й відпочити у будиночках, покататися на конях, порибалити.

В цьому ж  населеному пункті туристи можуть зняти дачу подобово або на все літо. Зелений сільський туризм вдалося облаштувати і у селі Марківці, де господарі поряд зі своєю оселею побудували багато будинків для туристів з усіма вигодами.

У Летичеві нині всього два готелі, а місцеве населення поки теж не призвичаїлося приймати туристів. Тож часто мандрівники зупиняються на ночівлю у самому санктуарії.

“Обидві громади рухаються. Але я  би не сказав, що паломницький рух приносить великі гроші. Тому що хасиди поводяться відсторонено, капсульно, і громада значних прибутків не має. Летичівська громада теж приваблива для паломників. Але якщо турист приїхав, він хоче побачити більше, ніж один об’єкт. Коли кількість атракцій така, яка дозволила б йому переночувати, тоді це має якийсь сенс”, – пояснює Ігор Петраш.

Все тільки починається?

За даними Хмельницької облдержадміністрації, наразі в області офіційно працюють 200 готелів. Щонайменше половина з них – насправді зелені садиби. Власне, сільський зелений туризм – той напрямок, який би міг стати джерелом заробітку мешканців тергромад та одним з механізмів наповнення бюджетів. Так вже давно наповнюють скарбницю, до прикладу, у Кам’янець-Подільській тергромаді. Нині тут, за даними облдержадміністрації, офіційно працює понад пів сотні засобів колективного розміщення, серед яких є і гостьові будинки та садиби. Туризм – серед пріорітетів зараз і у Сатанівській тергромаді. Якщо у самому Сатанові діють переважно санаторії, то у селах – невеликі зелені садиби. Такі вже є в Мартинківцях та Кринцилові на межі з Тернопільщиною.

Проте “зелений” бізнес невіддільний від комплексного розвитку громади. Пов’язаний він і зі змінами у свідомості – чимало мешканців сіл та селищ поки не наважуються на відкриття власної справи. Серед страхів: сезонність, недовіра до туристів, незнання механізмів роботи такого бізнесу. А також відсутність прозорих правил.

“Для легалізації потрібні дуже чіткі правила існування. Щоб це не було прописано у декількох законах та підзаконних актах, як це зараз. А треба, щоб все було в одному законі. Проста людина з села, котра постійно зайнята, не буде все це вишукувати в інтернеті. По-друге, потрібна хороша інформаційна кампанія. По-третє – контроль з боку органів місцевого самоврядування”, – підсумовує Ігор Петраш.

Загалом напрямок зеленого туризму може стати визначальним у розвитку туристичної привабливості наших територіальних громад. Особливо ця сфера виглядає амбітно у період обмежень пересувань за межі України, адже за таких умов починає активно працювати внутрішній туризм. Але разом із туризмом варто акцентувати увагу і на маршрутах та транспортному забезпеченні – саме тоді можна буде залучити більше туристів.

Світлана Русіна

Матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.