Кон Коглін – британський журналіст, письменник, оглядач з питань оборони та головний колумніст з питань міжнародних відносин газети The Daily Telegraph . Експерт з питань міжнародного тероризму та Середнього Сходу. Фахівець з раннього періоду життя Уінстона Черчілля. Старший запрошений професор Королівського коледжу Лондона. Після підриву росіянами Каховської ГЕС він написав свою чергову колонку “Now grant Ukraine permission to strike Russia”.

Вона абсолютно відрізняється від тих текстів, де західні медіа ретранслювали російський наратив “не все так однозначно”. Що ж, на Заході є люди, які знають та розуміють, а головне не бояться називати речі своїми іменами. Тож ми текст Кона Когліна адаптували й пропонуємо прочитати вам. 

Варто лише поглянути на жахливу поведінку росіян після атаки на греблю в Новій Каховці, щоб зрозуміти, що вони не відчувають нічого, окрім презирства до становища простих українських громадян. Не задовольняючись тим фактом, що тисячі українських родин були змушені покинути свої домівки перед обличчям повені, яка збільшується, російські солдати посилили свою повну зневагу до мирного населення, намагаючись викрасти човни, які могли бути використані, щоб доставити їх у безпечне місце.

Від початку військових дій минулого року росіяни не мали жодних сумнівів щодо атак на критично важливу інфраструктуру України, незалежно від того, чи йдеться про бомбардування енергоносіїв країни, чи житлових кварталів. Але останніми днями їхні дії знизили рівень злочинності до нового мінімуму, що посилить тиск на володимира путіна та його поплічників, які мають постати перед судом за воєнні злочини.

Це також повинно переконати західних лідерів подолати будь-яке почуття огиди, яке вони можуть мати щодо розширення Україною своєї військової кампанії на російську територію.

Дійсно, оскільки довгоочікуваний наступ Києва набирає обертів, з’явилося кілька повідомлень про атаки в глибині російської території, такі як нещодавнє вторгнення в заможне передмістя москви або бомбардування нафтобаз і аеродромів. Також було проведено низку прикордонних рейдів за участю членів “Російського добровольчого корпусу”, ополчення, що складається з російських партизанів, які, як кажуть, симпатизують Україні. Під час своєї останньої операції на півдні росії ополченці стверджували, що їм вдалося захопити в полон російських солдатів.

Раніше уряд у Києві переконували, зважаючи на застереження Заходу, обмежити свої військові операції звільненням окупованих росіянами територій на сході та півдні країни. Адміністрація Байдена, зокрема, висловила занепокоєння з приводу того, що українські атаки на російські позиції можуть призвести до значної ескалації конфлікту. Це змусило Вашингтон обмежити кількість і вид постачання зброї, яку він був готовий поставити Києву.

Але, оскільки Володимир Зеленський, президент України, прагне використовувати нові бойові бригади, оснащені Заходом, які пройшли підготовку до контрнаступу, українці дають зрозуміти, що вони більше не бажають миритися з довільними обмеженнями Заходу і цілком готові атакувати російські позиції, коли це буде необхідно.

Якщо, як неодноразово заявляють західні лідери, вони хочуть, щоб українці вийшли переможцями, тоді вони повинні подолати свої побоювання і дозволити Києву зробити це.

Це не означає, що українцям слід надати карт-бланш на атаку цивільних об’єктів в росії – адже це призведе Київ до того ж рівня морального банкрутства, що і кремль, і призведе до різкого зниження підтримки військових зусиль України. Але є низка цілком легітимних військових цілей, які вони можуть атакувати на російській території, таких як армійські бази, склади боєприпасів і транспортні мережі, деградація яких зменшила б здатність москви продовжувати воєнні дії. Атаки на такі цілі не лише виправдані: але й мають вирішальне значення, якщо Київ хоче досягти своєї кінцевої мети – завдати катастрофічної поразки російським супротивникам.

Так само нереально для українців мислити такими категоріями. Генерал Девід Петреус, який командував коаліційними силами в Іраку та Афганістані до того, як став директором ЦРУ, вважає, що існує велика ймовірність того, що російські війська просто розваляться, зіткнувшись з високоефективними загальновійськовими операціями, які українці, ймовірно, застосують під час свого наступу.

“Я вважаю, що російські війська розваляться“, – сказав генерал у відставці під час візиту до Києва на початку цього місяця. Попри те, що українці пройшли сувору підготовку і зараз оснащені кращими західними танками та іншим високоякісним озброєнням, він вважає, що російським силам бракує мотивації й морального духу.

“Цей контрнаступ буде спрямований на російські сили, які значно виснажені, – передбачив Петреус. – Вони зазнали дуже великих втрат. У багатьох випадках вони воюють впродовж року чи більше… Вони не дуже добре дисципліновані і не дуже добре керовані“.

Внутрішню слабкість оборонних позицій російських військ можна побачити з їх невдалих спроб утримати місто Бахмут, за яке точилися запеклі бої: євген пригожин назвав російську армію “ганьбою” після того, як українські війська змогли відкинути російські позиції та захопити Берхівку, селище міського типу на північній околиці міста, де точилися запеклі бої.

За таких обставин цілком можливо, що Україна може досягти всебічну перемогу над росією, яка матиме довгострокові переваги для європейської безпеки. Поразка росії не лише означатиме кінець деспотичного правління путіна в москві – вона стане чітким сигналом для інших авторитарних режимів, таких як Китай та Іран, що демократичні країни готові боротися за свої свободи й перемагати.

Варто лише поглянути на жахливу поведінку росіян після атаки на греблю в Новій Каховці, щоб зрозуміти, що вони не відчувають нічого, окрім презирства до становища простих українських громадян. Не задовольняючись тим фактом, що тисячі українських родин були змушені покинути свої домівки перед обличчям повені, яка збільшується, російські солдати посилили свою повну зневагу до мирного населення, намагаючись викрасти човни, які могли бути використані, щоб доставити їх у безпечне місце.

Від початку військових дій минулого року росіяни не мали жодних сумнівів щодо атак на критично важливу інфраструктуру України, незалежно від того, чи йдеться про бомбардування енергоносіїв країни, чи житлових кварталів. Але останніми днями їхні дії знизили рівень злочинності до нового мінімуму, що посилить тиск на володимира путіна та його поплічників, які мають постати перед судом за воєнні злочини.

Це також повинно переконати західних лідерів подолати будь-яке почуття огиди, яке вони можуть мати щодо розширення Україною своєї військової кампанії на російську територію.

Дійсно, оскільки довгоочікуваний наступ Києва набирає обертів, з’явилося кілька повідомлень про атаки в глибині російської території, такі як нещодавнє вторгнення в заможне передмістя москви або бомбардування нафтобаз і аеродромів. Також було проведено низку прикордонних рейдів за участю членів “Російського добровольчого корпусу”, ополчення, що складається з російських партизанів, які, як кажуть, симпатизують Україні. Під час своєї останньої операції на півдні росії ополченці стверджували, що їм вдалося захопити в полон російських солдатів.

Раніше уряд у Києві переконували, зважаючи на застереження Заходу, обмежити свої військові операції звільненням окупованих росіянами територій на сході та півдні країни. Адміністрація Байдена, зокрема, висловила занепокоєння з приводу того, що українські атаки на російські позиції можуть призвести до значної ескалації конфлікту. Це змусило Вашингтон обмежити кількість і вид постачання зброї, яку він був готовий поставити Києву.

Але, оскільки Володимир Зеленський, президент України, прагне використовувати нові бойові бригади, оснащені Заходом, які пройшли підготовку до контрнаступу, українці дають зрозуміти, що вони більше не бажають миритися з довільними обмеженнями Заходу і цілком готові атакувати російські позиції, коли це буде необхідно.

Якщо, як неодноразово заявляють західні лідери, вони хочуть, щоб українці вийшли переможцями, тоді вони повинні подолати свої побоювання і дозволити Києву зробити це.

Це не означає, що українцям слід надати карт-бланш на атаку цивільних об’єктів в росії – адже це призведе Київ до того ж рівня морального банкрутства, що і кремль, і призведе до різкого зниження підтримки військових зусиль України. Але є низка цілком легітимних військових цілей, які вони можуть атакувати на російській території, таких як армійські бази, склади боєприпасів і транспортні мережі, деградація яких зменшила б здатність москви продовжувати воєнні дії. Атаки на такі цілі не лише виправдані: але й мають вирішальне значення, якщо Київ хоче досягти своєї кінцевої мети – завдати катастрофічної поразки російським супротивникам.

Так само нереально для українців мислити такими категоріями. Генерал Девід Петреус, який командував коаліційними силами в Іраку та Афганістані до того, як став директором ЦРУ, вважає, що існує велика ймовірність того, що російські війська просто розваляться, зіткнувшись з високоефективними загальновійськовими операціями, які українці, ймовірно, застосують під час свого наступу.

“Я вважаю, що російські війська розваляться“, – сказав генерал у відставці під час візиту до Києва на початку цього місяця. Попри те, що українці пройшли сувору підготовку і зараз оснащені кращими західними танками та іншим високоякісним озброєнням, він вважає, що російським силам бракує мотивації й морального духу. “Цей контрнаступ буде спрямований на російські сили, які значно виснажені, – передбачив Петреус. – Вони зазнали дуже великих втрат. У багатьох випадках вони воюють впродовж року чи більше… Вони не дуже добре дисципліновані і не дуже добре керовані“.

Внутрішню слабкість оборонних позицій російських військ можна побачити з їх невдалих спроб утримати місто Бахмут, за яке точилися запеклі бої: євген пригожин назвав російську армію “ганьбою” після того, як українські війська змогли відкинути російські позиції та захопити Берхівку, селище міського типу на північній околиці міста, де точилися запеклі бої.

За таких обставин цілком можливо, що Україна може досягти всебічну перемогу над росією, яка матиме довгострокові переваги для європейської безпеки. Поразка росії не лише означатиме кінець деспотичного правління путіна в москві – вона стане чітким сигналом для інших авторитарних режимів, таких як Китай та Іран, що демократичні країни готові боротися за свої свободи й перемагати.

Підготували Альона Береза, Валентина Повзун