Richard Spencer для The Times розповів про деталі перебігу українського контрнаступу наразі та на його початку, про втрати техніки та втрати ворога, про важливість прийняття рішення про надання США касетних снарядів та про нарощування російських сил.

Дві історії про контрнаступ

Через місяць після початку про український контрнаступ можна розповісти у двох історіях, зважаючи на те, що залишилося на двох ділянках поля бою, розташованих на відстані п’яти миль одна від одної. 

На самотній сільській дорозі, що на південь від села Нескучне на сонці лежало тіло російського солдата, яке розкладалося, без частини черепа. Як саме він загинув, для історії це втрачено, але його товариші не встигли забрати тіло, адже тікали від української атаки.

Зараз вони знаходяться за кілька миль. Один з підрозділів українських безпілотників, що дислокується неподалік, доповів, що цей факт сам по собі спростовує брехню про те, що в іноземних столицях і навіть у Києві говорять про те, що наступ є надто повільним або навіть провальним.

“Пам’ятаєте, як ці люди казали, що Київ впаде перед росіянами за три дні? – каже 40-річний Олександр, їхній командир. – Так от, це те ж саме“.

25-річний Дмитро Буг, найбільш оптимістично налаштований серед його побратимів, передбачив, що українці досягнуть Чорного моря за місяць – з цим мало хто з аналітиків війни погодиться.

“Це все про те, що росіяни мають непрохідні оборонні позиції? – сказав він. – Ми вже пройшли через них. Вони тікають“.

Затримка на два тижні

Неподалік на захід є схоже село, оточене полями і перелісками, під назвою Новодарівка, а в полях розташована одна з тих добре вкопаних російських оборонних позицій. Це трохи більше, ніж траншея, але вона глибока, укріплена та добре прикрита.

“Ми були затримані на два тижні цією заставою“, – розповів піхотний офіцер однієї з двох бригад, 23-ї та 110-ї, які були призначені для атаки у цьому секторі.

Українці за жодних обставин не говорять добре про свого ворога, але в голосі офіцера пролунали нотки поваги, коли він розповідав про те, як росіяни висмоктували все, що їм кидали, навіть після того, як вони потрапили в оточення.

“Вони, певне, втратили 100 людей, – сказав він. – Ми засипали їх снарядами, важкою артилерією, всім. А вони все одно продовжували“.

Минулого року, коли армія загарбників відступила спочатку від Києва навесні, а потім була розгромлена в Харкові та Херсоні восени, саме покинуту російську бронетехніку українські солдати з радістю демонстрували журналістам.

Засідка на початку контрнаступу

Вони не дуже охоче показували журналістам місця, де місяць тому на початку контрнаступу, який має стати переломним моментом у війні, на їхню початкову атаку чекала така ж доля, однак все ж таки не така велика. Але неподалік від російського аванпосту було кладовище української бронетехніки, включно з перевернутою MaxxPro (Mine-Resistant Ambush Protected vehicle – мінно-вибухозахищена від засідок машина. – Ред.), яка надана США.

Виявилося, що вона не була повністю захищена від засідки. Українська бронетехніка зустріла лінію танків і артилерії та була швидко зупинена.

Неподалік український солдат, на ім’я Богдан описав, як штурм перетворився на старомодний танковий бій.

“Ми зіткнулися з російськими танками, віч-на-віч, – сказав він. – Ми стріляли по них. Вони стріляли по нас“.

Танкова війна в масовій уяві нагадує бліцкриг Гітлера або “Громовий біг” президента Буша в Іраку, коли танкові батальйони під прикриттям авіації стрімко проривалися через слабозахищені рубежі. Створюючи плацдарми для піхоти, танки стрімко рухалися далі до Парижу чи Багдаду.

Без повітряного прикриття цей варіант для України малодоступний, саме тому повільність контрнаступу викликає нерозуміння, кажуть її військові радники. Існує також масштаб російської оборони, яка значно покращилася з часів деокупації Харківщини завдяки мінним полям, танковим пасткам і укріпленим, захищених артилерією, оборонним позиціям в тилу.

Касетна зброя

Легко зрозуміти, чому українці хочуть отримати касетну зброю, яку вже має надати адміністрація Байдена. Наразі українські танки та бронетехніка змушені рухатися повільно і промацувати слабкі місця по всій довжині фронту, милю за милею. Це ще більше нагадує до танкову епоху західного фронту Першої світової війни.

Бронетехніка формує проривні групи, щоб бомбардувати російські лінії фронту та змушувати їх відступати, а піхота потім слідує за ними, щоб зайняти ті лінії.

Територія південних передових позицій України є ідеальною – або ж абсолютно жахливою – для такого роду війни. Танк Богдана ховався від спостереження безпілотників у смузі дерев. За кілька ярдів від нього, поза полем зору, 122-міліметровий міномет вистрілював снаряди кожні кілька хвилин.

“Ми в нашій лісосмузі, вони в своїй“, – сказав він.

Між ними поля, пересічені струмками, відкрита місцевість зі смугами перешкод, які є вбивчими для атакуючих сил.

Саме це сталося з 23-ю бригадою біля Новодарівки. Далі на захід, південніше від села Мала Токмачка, колона 47-ї механізованої бригади так само згрупувалася – помилка, якої росіяни припустилися під Києвом у березні минулого року.

Втрата Леопардів

російські безпілотники почали діяти, завдавши Україні одну з найбільших втрат бронетехніки за один день – і, безумовно, погіршивши піар-кампанію, оскільки записи з безпілотників були швидко оприлюднені москвою. Серед втрат були поставлені Німеччиною танки Leopard 2.

Українці наполягають на тому, що втрати були перебільшені. За їхніми словами, загинуло лише п’ять осіб. Однак, цей інцидент показав, наскільки є близькими межі війни, де будь-яка атакуюча сила повинна швидко проривати укриття, а обидві сторони мають повітряне спостереження високої чіткості.

Проте спостереження працює в обох напрямках, а лісосмуга та перешкоди можуть перетворитися на пастку для сил оборони.

У бункері під бунгало, значною мірою вже зруйнованому, як і майже кожне інше житло по обидва боки фронту, Олександр спостерігає на своєму ноутбуці за тим, як артилерія виконує його вказівки по російських військах. За його словами, лісосмуга більше не була такою безпечною.

“На безпілотниках я також бачу, як літають їхні руки і ноги, – каже він. – Навіть їхні голови“.

Своєю чергою, йому доводиться мати справу з вильотами російської авіації, яка все ще переважає за чисельністю українську.

За місяць українці тут просунулися на п’ять миль – не швидко, але це робить наступ більш успішним, ніж деінде. За іронією долі, в цій зоні немає жодного з подарованих західних танків.

Нарощування російських сил

У Новодарівці російський аванпост врешті-решт потрапив в українські руки і фронт просунувся вперед. Але масового прориву не відбулося.

“Ми обстрілюємо їхні позиції і змушуємо їх відступити, а наша піхота захоплює їхні окопи, сказав він. Потім росіяни бомбардують ті ж самі окопи і настає черга нашої піхоти відступати“.

Піхотний офіцер на російському аванпості був ще менш оптимістичним. За його словами, росіяни перегруповувалися.

Джерела говорять про нарощування російських сил на південному заході фронту.

“Наше завдання – утримувати лінію“, – сказав офіцер.

Підготували Альона Береза, Валентина Повзун