Інформаційний фронт не менш важливий, аніж реальний військовий. В Україні медіа об’єднались і з першого дня війни спільно ведуть марафон “Єдині новини”. Але цей марафон орієнтований загалом на внутрішню аудиторію, якій в переважній більшості не потрібно пояснювати, чому потрібно протистояти російським окупантам. Натомість у західних медіа, які мають вплив на суспільну думку та рішення світових політиків, по-трохи згасає інтерес до війни в Україні. Якщо у перший місяць повномасштабного вторгнення Україна, а точніше криваві та жахливі події, не сходили із перших шпальт та обкладинок, то зараз – це вже далеко не перші сторінки. Та попри це важливим залишається контекст, у якому західні журналісти висвітлюють події в Україні. Саме зміна наративів допомагає відслідковувати зміни політичних рішень та настрій мешканців країн, що нам допомагають протистояти загарбникам. Ми пропонуємо вам щотижневий огляд статей про Україну в ключових іноземних медіа.
Минулий тиждень був досить важливим для України та ЄС. Напередодні саміту у Брюсселі майбутнє членство та його перспективи для країн-кандидатів та, власне, самого Європейського Союзу були більш-менш прогнозовані. Тож провідні західні видання писали не лише про сам історичний факт, а й пробували спрогнозувати, як будуть розвиватись події далі. Та не євроінтеграцією єдиною. Писали і про не менш цікаві явища, які пов’язані з Україною: успішна кібервійна та повернення біженців. Останнє досить позитивно оцінюють в різних міжнародних моніторингових організаціях, до прикладу, в ООН. А тепер про все детальніше.
Огляд західної преси за 20-26 червня 2022
Кібервійна: чому атаки рф зазнають поразок
Скріншот із сайту “The Washington Post”
У матеріалі «How Russia’s vaunted cyber capabilities were frustrated in Ukraine» David Ignatius розповідає про тихе партнерство найбільших світових технологічних компаній, спецслужб США і НАТО, власної потужної армії хакерів України. Це дозволило уникнути одного з сюрпризів війни з рф і значною мірою зірвало заплановані нахабні операції кремля зі злому Інтернет-ресурсів.
Кіберпростір рф спрацював нерезультативно не через відсутність спроб. Компанія Microsoft нарахувала близько 40 російських атак в період з 23 лютого по 8 квітня, а Роб Джойс, директор з кібербезпеки Агентства національної безпеки, заявив, що рашисти здійснили спробу «масштабної» кібератаки. Наприклад, вони атакували мережу супутникового зв’язку Viasat у перші дні війни, а наслідки поширилися на інші європейські країни.
Україна, співпрацюючи з приватними технологічними компаніями, західною розвідкою і власними досвідченими інженерами-програмістами, швидко усунула більшу частину наслідків.
Тісні партнерські відносини, що виникли між американськими технологічними компаніями та західними агентствами з кібербезпеки, є однією з нерозвіданих історій війни. Розкол між державним і приватним секторами в світі технологій, що сформувався після викриття Едварда Сноудена в 2013 році, схоже, в значній мірі завершився – саме через негативну реакцію на атаки рф під час президентських виборів в США в 2016 і 2020 роках, а тепер і на її вторгнення в Україну.
Відкриті канали комунікації – один з найефективніших засобів боротьби з закритими суспільствами, такими як рф, і тут, знову ж таки, приватні компанії відіграють ключову роль. Google ділиться програмним забезпеченням, відомим як «Outline», яке дозволяє рашистам та іншим користувачам створювати приватні хмарні сервери, що забезпечують еквівалент віртуальних приватних мереж. Компанія SpaceX Ілона Маска надала Україні супутникове підключення до Інтернету через свою мережу «Starlink».
Поряд з тим власний досвід України в області Інтернету може стати справжнім Х-фактором. Два десятиліття тому країна була ганебним центром для хакерів, тут діяли перші шахраї з кредитними картками (відомі як «carders»). Однак ця цифрова кмітливість наразі перетворилася на потужну частину захисту України від ерефії. Україна також активно отримує вигоду з досвіду, який вона отримала за 8 років війни проти рф та її ставлеників-терористів.
Як висновок, автор зазначає про наявність парадоксальної вигоди цієї жахливої війни. Враховуючи залежність рф від західних технологій, навіть у тому, що стосується її кібератак, Україна може завдати кремлю удару у відповідь, який триватиме роками. Чим довше триває війна, тим менш ефективними, мабуть, стануть хвалені кіберможливості рф.
Війна триває, а українці вже їдуть додому
Скріншот із сайту “The Economist”
У матеріалі «Ukrainian refugees are beginning to return home» розповідається про те, що українці повертаються додому, навіть незалежно від того, що війна та кровопролиття продовжується.
Агентство ООН у справах біженців відстежує перетинання кордонів України з початку російського вторгнення. До 16 червня сукупна кількість перетинів кордону з України в сусідні країни досягла 7,7 мільйонів осіб, але підрахунок в іншому напрямку становить 2,6 мільйона, що говорить про те, що третина тих, хто виїхав, мабуть, все ж таки повертаються додому.
Однак підрахунки ООН мають деякі похибки. Деякі перетини – це лише швидкі поїздки, щоб оцінити умови, відвідати членів сім’ї чи допомогти, до прикладу, іншим виїхати. Балканські представники Міжнародного Комітету порятунку, організації з надання допомоги, повідомляють, що деякі їхнв робітники повертаються з Молдови до Одеси. Проте ООН вважає, що більшість людей, які повертаються в Київ, Чернігів та інші регіони країни, де бойові дії дещо вщухли, все ж таки мають намір залишитися.
Щоденна кількість перетинів кордону в кожному напрямку врівноважується. З початку травня підрахунки були особливо близькі в два напрямки. 13 червня було зареєстровано 45 тисяч виїздів з країни і 33 тисячі повернень назад. В ООН також зазначають, що навіть часткове повернення українців зменшило б навантаження на навколишні країни. Біженці в Польщі, які становлять левову частку, повертаються, що в свою чергу послаблює тиск на саму країну, оскільки вона щосили намагається до цього часу забезпечувати достатню кількість житла для біженців, які прибули з кінця лютого. Різке зростання попиту на житло призвело до зростання орендної плати у Варшаві більш ніж на 40% в порівнянні з минулим роком; офісні будівлі були переобладнані в гуртожитки. Дані з Молдови, яка прихистила найбільшу кількість біженців в Європі відносно до кількості свого населення, показують, що з 28 лютого 132 тисячі осіб повернулися в Україну.
Коли сім’ї повертаються в свої рідні міста, вони знають, що, можливо, вони знову будуть змушені виїжджати. Однак щоденний приплив в країну говорить про те, що багато українців все ж таки прагнуть повернутися — або, принаймні, вважають це відносно безпечним, щоб вчинити так хоч тимчасово.
А чи готовий ЄС до вступу України?
Скріншот із сайту “The Economist”
У матеріалі «Briefly united by Ukraine, Europe faces divisions on the home front» The Economist піднімається тематика готовності об’єднання європейських країн для підтримки України та всіх проблем, які можуть виникати на цьому шляху.
Наступного місяця має виповнитись 10 років від того часу, як Маріо Драгі, тодішній президент Європейського центрального банку (ЄЦБ), пообіцяв зробити «все можливе» для порятунку євро. Ефективність обіцянки, здається, слабшає. Єврозона ще не перебуває в кризі. Але в черговий раз країнам півдня – особливо Італії, чиїм прем’єр-міністром наразі є Маріо Драгі, – доводиться пропонувати інвесторам більш високі процентні ставки для фінансування своїх боргів, ніж Німеччині, яка є фінансовим фаворитом континенту. Пам’ятаєте ті нічні саміти 10 років тому, під час яких європейські лідери лаяли Грецію і намагалися врятувати єдину валюту? Тепер уявіть собі той самий сценарій з ослабленим президентом Франції, зростаючою інфляцією та війною на порозі ЄС.
Оптимісти стверджують, що на цей раз буде легше впоратися з повторенням фрагментації єврозони, коли Італія і Німеччина виглядають так, наче вони не належать до одного валютного союзу. Одна з причин полягає в тому, що після початкової кризи були вжиті заходи, такі як зміцнення банків. Ще більш важливою наразі є політична ситуація. За останні два роки Європа пережила період чудової єдності.
Спільні закупівлі вакцин 27 країнами союзу отримали найбільшу кількість заголовків в медіа. Але ще більш помітним стало створення в липні 2020 року фонду розміром 750 млрд євро, відомого як План порятунку «Наступне покоління ЄС» (NGEU), що передбачав великі перекази грошей з багатших країн в бідніші. На якийсь час були забуті знайомі сварки, які зазвичай виникали між північними європейцями з нібито марнотратними південцями.
Аргументи ж на користь єдності щодо України більш спірні. Лідери в східній Європі вважають, що їхні колеги на заході — Еммануель Макрон у Франції і Олаф Шольц в Німеччині — занадто м’які по відношенню до володимира путіна, російського деспота. Але, окрім дивних заяв, 27 країн-членів ЄС все ж таки діяли злагоджено. Вони одноголосно погодили 6 пакетів санкцій проти рф і відправили Києву багато зброї і фінансової підтримки.
Чи може добра воля, яка сприяла такій єдності, допомогти ЄС пережити кризу євро, що відроджується? Ранні ознаки, на жаль, не були обнадійливими. Французька пропозиція допомогти частинам блоку, постраждалим від війни в Україні, за допомогою фонду ЄС Плану порятунку «Наступне покоління 2.0» була відхилена на ранньому етапі. Північні європейці на чолі з нідерланцями стверджують, що початковий План порятунку був одноразовим: виняткова фінансова міра, розроблена для виняткової пандемії.
І хоча політика між країнами, можливо, стала більш гармонійною, всередині країн все йде навпаки. Центральне місце в будь-якій великій європейській угоді, що необхідна для запобігання майбутньої валютної кризи, займе впевнена в собі Німеччина, готова привести північну Європу до ослаблення гаманців. Але пан Шольц виглядає нерішучим на чолі Тристоронньої коаліції і відстає в Європі, враховуючи минулі зв’язки його партії з рф. Принаймні, він може зібрати більшість голосів для прийняття рішення, на відміну від пана Макрона у Франції, у якого після виборів немає чіткого шляху проведення реформ через парламент, адже він його більше не контролює. Італія добре управляється паном Драгі, але він стикається з внутрішніми потрясіннями і в будь-якому випадку піде з поста прем’єр-міністра не пізніше наступного року. Ще є два лідери ЄС, які найдовше перебувають на посаді, – це Віктор Орбан з Угорщини, який ритуально накладає вето на все, щоб вимагати собі вигоди з Брюсселя, і Марк Рютте з Нідерландів, який робить це з переконання, що йому завжди не вистачає грошей.
В останні роки європейській гармонії сприяло те, що урядам не доводилося занадто багато думати про витрати один одного. Це було очевидно ще до того, як covid зумовив припинення дії норм ЄС, що обмежують державний борг і дефіцит. Тепер повернулися колись знайомі реалії ринків, які турбує те, яка країна скільки винна. А разом з ними і явна можливість розбіжностей, що рідко показують європейців в кращому світлі.
Офіційно: Україна йде в ЄС
У матеріалі «Ukraine Becomes an Official EU Membership Candidate» Laurence Norman, що опублікований у The Wall Street Journal, автор розповідає, що Україна стала офіційним кандидатом в ЄС.
Лідери ЄС домовилися в минулий четвер зробити Україну офіційним кандидатом, відкривши двері для можливого членства в найближчі роки. Це рішення погодили лідери ЄС на саміті в Брюсселі і відповідає заклику президента України Володимира Зеленського до європейських країн. Це також гучний сигнал про підтримку Києва для кремля.
Лідери ЄС також зробили Молдову, яка межує з Україною і в якій рашисти присутні в сепаратистському регіоні Придністров’я, — офіційним кандидатом на вступ до блоку.
Рішення по Україні і Молдові було прийнято після того, як Європейська Комісія минулого тижня рекомендувала надати обом країнам статус кандидата, що було далекою перспективою перед вторгненням рф в Україну 24 лютого.
Підтримка цього кроку з боку Німеччини, Франції та Італії, про яку було публічно оголошено під час візиту лідерів цих країн до Києва позаминулого тижня, в кінцевому рахунку виявилася вирішальною для усунення всіх сумнівів на шляху до членства України та Молдови Нідерландів, Португалії, Данії та інших західноєвропейських країнах.
Проте, ця перспектива є лише першим кроком у довгій і невизначеній заявці на вступ України та Молдови, що може зайняти десятиліття і не має жодних гарантій на успіх. Комісія поставила перед обома країнами ряд завдань для вирішення, перш, ніж можуть початися будь-які переговори про вступ.
Останньою країною, яка приєдналася до блоку, була Хорватія ще в 2013 році, і малоймовірно, що ЄС прийматиме нових членів в наступні декілька років. І навіть найоптимістичніші дипломати ЄС сумніваються, що будь-які реальні переговори про членство зможуть початися до 2024 року.
Канцлер Німеччини Олаф Шольц, а також лідери Франції та Італії заявили, що ЄС будуть потрібні значні зміни — і, можливо, перегляд договірних правил — перш ніж ЄС зможе прийняти кілька нових членів. Попередні спроби змінити договірні правила тягнулися роками і були зведені нанівець через відсутність підтримки на референдумах в різних країнах.
Вотум довіри ЄС припадає на важкий момент війни проти рф, коли Україна ризикує поступитися критичними позиціями на сході країни. Пан Зеленський заявив, що шлях до ЄС підвищить моральний дух українців під час війни, а також відкриє можливість закріпитися в західних інститутах, коли конфлікт закінчиться.
Україна, Молдова і Грузія подали заявки на вступ до ЄС у перші дні російського вторгнення в Україну. На початку березня лідери блоку обговорили це на саміті у Версалі. Франція і лише деякі країни висловилися «ЗА». Однак триваючі звернення пана Зеленського щодо вступу в ЄС поступово змінили думку. Проте ЄС вирішив не надавати статус кандидата для Грузії через опір її уряду внутрішнім реформам.
Як тільки почнуться переговори про вступ, Україні та Молдові доведеться завершити безліч кропітких реформ, від зміцнення верховенства права до вирішення проблем державних компаній. До прикладу, Хорватії знадобилося 5 років, щоб завершити переговори про вступ, і ще 2, перш ніж вона стала членом.
Також офіційні особи ЄС визнали, що нездатність просунутись у переговорах із балканськими країнами поставила під загрозу довіру до всього союзу та підірвала здатність проведення економічних і політичних реформ в країнах-кандидатах.
Авторка: Альона Береза
Переклад: Валентина Повзун
