Неукраїномовні жителі країни переходять на українську. Ми покажемо вам, як це відбувається в нашому проєкті “Лагідна українізація”. І когось, можливо, надихнемо цими історіями.
Це Вікторія Бурикіна з Донеччини. Майже півроку жінка разом з родиною мешкає у Шепетівці. Вікторія – одна з тих, хто після початку повномасштабного вторгнення вирішили спілкуватися рідною мовою. Зробити їй це, схоже, було складно – і в школі, і в університеті в Херсоні Вікторії викладали російською.
“У нас приходили і питали, як краще лекцію вести: українською чи російською? Дуже багато казали: російською. І вели російською. Не було такого, що треба однією якоюсь мовою”, – пригадує жінка.
Вікторія вважає, що на сході України навмисно лякали людей.
“Мені казали: ось, західна Україна нас ненавидить. Я говорю: а з чого ви це взяли? У мене тут бабуся жила, я приїджала. Я ніколи не чула, що Донбас – це якийсь там…”, – зазначає Вікторія.
Рецепт українізації від Вікторії – постійно розмовляти рідною мовою, читати україномовні книжки. А ще – не боятися звертатися за підказкою до інших.
“Я приходила в магазин кудись з людьми. Запитувала… ну як щось там… слово… Вони навпаки кажуть: «Нічого страшного, бачимо, що ви хочете». Ну, заоохочували це. Треба якось потрошки. Головне – бажання”, – вважає жінка.
Разом з дітьми Вікторія слухає українські пісні. Найбільший стимул продовжити вивчати українську для неї – агресія росії.
“Думаю, треба дивитися новини і коли я подивлюся, мені аж соромно розмовляти цією мовою. Мовою людей,які вбивають наших дітей, наших захисників”, – зізнається Вікторія.
Читайте також
Дмитро Прокопов: “Я бачу, як ми сьогодні на 100% стаємо українцями!”
Діти під час війни: як сприймають сучасні події юні хмельничани
